Такого твердження у навчанні Церкви ми не знаходимо. Питання не в тому чи людина одружена чи ні, але чи вона живе з Богом та в Бозі, чи ні. 

Один Господь наш Ісус Христос без гріха. Всі ми, люди, більшою чи меншою мірою грішимо. Вся земна діяльність людини є сумішшю добра і зла. Кожен з нас носить у своїй природі непереможне бажання блаженного вічного життя. А оскільки ми повинні, за заповіддю Христа Спасителя, любити ближніх як самих себе, то це означає, що ми повинні не тільки бажати, а й чинити усе можливе для блаженства і наших близьких. Це має бути причиною молитви за наших померлих. Наша любов до них робить нас небайдужими до їхнього загробного життя. Любов не може терпіти, коли померлі, яких ми продовжуємо любити, страждають за свої гріхи. Любов Господа нашого Ісуса Христа є прикладом любові до ближніх. Син Божий прийшов у світ для спасіння всіх, всього створіння Божого. Відносно питання, чи можна молитвами витягнути батька із пекла, то найперше нам слід пам’ятати, що не людина визначає, хто, де і куди попадає після смерті. Ми не знаємо останніх секунд людини. Це належить до Божого Милосердя і Божої Справедливості. Нам рідним необхідно молитися за наших рідних, які померли і доручити їх Божому Милосердю. Відносно молитов, то кожна молитва із наміренням за померлих,  є приємна Богові, якщо вона є щирою. Раджу Вам приходити на Літургії в наміренні померлих, сповідатися і причащатися у наміренні вашого батька, та за всіх спочилих рідних. 

Натільний хрестик – це в першу чергу символ християнської віри, а не красива ювелірна прикраса. Тому важлива не його краса і дорожнеча, а ваше ставлення до хреста.

При виборі хрестика треба звертати увагу не на метал та дорогоцінність, а на розумінні значення носіння хрестика. Форма атрибуту християнської віри постійно змінювалася. Звідси численні варіанти хрестів: восьмикутний, семіконечний, шестикінечний, чотирикінцевий. Форму хреста ви можете також вибрати на свій розсуд. У католицькій традиції є носіння чотирикінцевого хрестика із зображенням Ісуса Христа на розп’ятті.

Освячений у храмі хрестик отримує силу та благодать Божу, здатну відвести нас від гріхів та пристрастей. Сам хрестик на шиї – це видимий знак нашої приналежності до християнської віри, засіб благодатного захисту від видимих і невидимих ворогів. 

Славаа навіки! Такі книги настійливо радим не читати, оскільки пророцтва цієї жінки являються згубними для нашої Церкви, підривають авторитет папи та ієрархії Церкви, а тому в принципі є антихристиянськими посланнями. Шляхом підступного обману ці пророцтва зводять багатьох людей і роблять замішання серед вірних Церкви. Вірні Церкви мають слухати авторитет Церкви, яким Господь промовляє до людини і береже її віру, а не фальшивих пророцтв.

Другий Ватиканський Собор, говорячи про нез'єднаних з Католицькою Церквою християн, зазначає, що хоч в одній і єдиній Христовій Церкві «вже від початку постали деякі тріщини, що їх суворо ганить апостол Павло як гідні осуду (пор. 1 Кор. 1. 11, 22), а в пізніших століттях зродились більші розходження, та немалі громади відлучились від спільноти католицької Церкви, деколи не без вини людей з обох сторін», додає: «Однак ті, що сьогодні в цих громадах народжуються та сповнюються віри Христової, не можуть бути оскаржені в грісі розколу, і їх братньою пошаною і любов'ю обнимає Католицька Церква», а «діти Католицької Церкви признають їх за братів у Господі» (Декрет «Про екуменізм», 3).  Цю настанову Церкви намагаємося втілити на практиці у наших відносинах з братами-протестантами: підтримуємо дружні християнські зв'язки на рівні ієрархії, іде співпраця в рамках Всеукраїнської Ради Церков, обмін делегаціями з нагоди різних свят, одним словом,  є намагання свідчити на ділі нашу віру в Христа Спасителя і євангельську любов, яка є душею нашого церковного життя. Звичайно п'ятидесятники мають великі відмінності у визнанні віри між Католицькою і Православною Церквою, але називати їх краще протестантами нової реформації (Протестанти старої реформації – Лютерани, Кальвіністи і т.д.).  П’ятидесятництво (назва походить від дня П’ятидесятниці – старозавітнього свята, в яке на 50 день після Пасхи відбулося зішестя Святого Духа на Апостолів ( Дії розділ 2) — протестантська релігійна течія, яка виникла наприкінці ХІХ ст. Богослов’я Церкви християн віри євангельської – п’ятидесятників, як і віровчення інших євангельських церков, ґрунтується на головному принципі протестантизму, чітко сформованому ще Мартіном Лютером – «тільки Писання». Отже основою духовного життя церкви ХВЄ є Свята Біблія. Заявляючи, що Слово Боже доступне для читання і дослідження кожній людині, пастори і проповідники закликають всіх віруючих самостійно читати і досліджувати Святе Письмо, вірити в нього і в практичному житті жити в повній згоді і гармонії з євангельськими нормами, спираючись на слова Ісуса Христа: «Якщо любите Мене – дотримуйтеся Моїх заповідей».

Протягом короткого проміжку часу вчення п'ятидесятників поширилося у багатьох країнах світу. Його особливістю є віра у Святого Духа, який може втілитися в будь-якого віруючого п'ятидесятника. Людина при цьому починає говорити «іншими мовами», знаходить дар пророцтва, а в окремих випадках здатна зціляти людей. П'ятидесятники, як і представники багатьох інших протестантських течій, заперечують церкву як посередника у спілкуванні людини з Богом. Між тим, вони зберігають якусь організацію влади в середовищі віруючих, стежать за дисципліною та порядком у громаді. Прихильників цього протестантського течії хрестять дорослими, шляхом повного занурення в природну водойму. Без віри хрещення не має сили - ось чому обряд відбувається саме над дорослими людьми. Щодо перегляду телепередач п’ятидесятників, то виникає запитання, яка мета цього перегляду? І чи не краще в той час переглянути наші програми, чи прочитати духовну літературу, яка пояснює наші звичаї та обряди? Відповідь людина має знайти сама.

Можете посвятити як приватно, так і на Пасху при загальному окропленні, адже це не зменшує благодаті освячення.  Але також важливо не тільки освятити, але і щоденно молитися і освячувати своїми молитвами подарований Вам образ.

У своїй сутності молитва – це сопричастя з небесним воїнством у прославі Творця. Не можна стверджувати, що людина молиться для свого спокою, комфорту, або задля сповнення своїх потреб і задоволення вимог. Величність молитви полягає в тому, що вона є справою духовних істот. Якщо ми обмежимо молитву до задоволення потреб чи вислухання благань людини у цьом житті, то молитва вирачає притаманну їй велич. Освячуючи ім'я Боже, віддаючи належну Йому славу, дякуючи Йому, людина перетворюється на духовну істоту.

Однак ми просимо Бога про дочасні речі, бо відійшли від свого первородного стану, в якому нам нічого не бракувало. Незважаючи на те, що немає нічого спільного із справжнім розумінням молитви, Бог у свої милості зійшов до нашого рівня і запевнив нас, що вислуховуватиме наші молитви, коли ми принесемо наші нужди і болі, які Він розуміє дуже добре. Проте коли ми глибше зануримося в молитовне життя, то переконаємося, що молитва – це акт прослави Бога, божественне служіння.

У своїй суті молитва вповніі безумовно прославляє Божу волю: «Нехай буде воля Твоя». З цієї причини молитва неминуче вимагає, щоб людина зреклася власної волі: «тільки хай не моя, а Твоя буде воля» (Лк. 22. 42).

Не лишень можна, але навіть рекомендовано. І не тільки до тих, які вже є проголошеними блаженними, але ті, які відзначалися особливо святим життям, але ще не є проголошені Церквою святими чи блаженними. Наприклад до митрополита Андрея Шептицького.

Але необхідно знати, що будь яка молитва звернена до святого чи блаженного є поставлена у  служіння Божественному культу Отця Небесного через Сина у Святому Дусі.

Гріх стоїть на заваді повного об’єднання і настільки затемнює Божественний світогляд людини, що вона щиро не бачить правдивого стану речей, залишаються лишень прагнення, сподівання, що якось необхідно об’єднатися і ці прагнення співпадають із Божою волею, але, щоб це здійснити, Церквам слід перейти природній процес очищення і преображення. Успішність об’єднання усіх церков у Христі є гарантована тим, що Ісус Христос будучи основою усього Божого створіння вже переміг будь-яке розділення, об’єднав всі Церкви у собі і возсів по правиці Отця і цю звершену нашу досконалість вклав як зерно у основу буття кожної Церкви, яка прямує до цієї мети. І це зерно, яке є в нас усіх визріє в свою остаточну подобу (Євангелія від Марка 4. 26-28). Отже принцип єдності знаходиться в благодаті, яку ми виношуємо у собі і тим швидше вона відбудеться, чим менше ми будемо віддаватися нашим амбіціям, але більше упокоримося таїнству, яке Бог заклав в нас через участь у Таїнствах Церкви та виконанню Божих Заповідей.

Відпуст або індульгенція – це повне або часткове зняття тимчасового покарання за гріхи. Таким чином, відпуст, - це форма духовної реабілітації, яку Церква з материнською турботою пропонує своїм дітям, які отримали духовні рани внаслідок вчиненого  особистого гріха. Сповідь, під час якої відбувається відпущення гріхів, можна порівняти з медичним втручанням, завдяки якому вдається перемогти хворобу. У цьому таїнстві людина, визнаючи небезпеку, яку несе у собі гріх, отримує від Бога дар зцілення. Проте хвороба завжди залишає якісь сліди. Ті, хто не бере цього до уваги, повинні розуміти, що такий ослаблений духовний імунітет надалі може стати причиною серйозних ускладнень і подальших важких захворювань.

Метою відпусту є отримання духовної здатності любити Бога всім серцем своїм, всією душею своєю, всіма силами своїми, а ближнього свого - як самого себе. Це форма справжнього духовного лікування, завдяки якому наша воля прагне до дійсного блага, а наш розум точніше визначає і вибирає справжню істину. Індульгенція - це засіб для глибшого духовного навернення, для зміни нашого менталітету, при якому світський спосіб мислення заміщається євангельським.

Умови для отримання відпусту:

1. Людина має бути внутрішньо вільна від пристрасті до гріха. Це - найбільш суттєва умова, що передбачає не лише зобов'язання приступити до таїнства сповіді, якщо совість обтяжена гріхом, але і справжню і постійну потребу душі бути вільною від всякого гріха.
2.  У неї має бути бажання і намір скористатися даром відпусту, яке пропонує Церква.
3.  Вона повинен виконати добру справу (часто символічну), вказану Церквою, з якою пов'язаний дар відпусту: наприклад, це може бути певна молитва, відвідини певної церкви, паломництво, відвідини хворих або ув'язнених.

Відпуст отримується через Церкву, яка силою влади в’язати і розв’язувати, даною їй Ісусом Христом, діє на користь християнина і відкриває йому скарб заслуг Христа і святих, щоб вірний отримав від Отця милосердя відпущення дочасної кари за гріхи. Тому Церква хоче не тільки прийти на допомогу християнинові, а також заохотити Його до діл побожності, покути і любові. Відпуст можна отримати не тільки для себе, але і для душі вже померлої людини, яка знаходиться в чистилищі.